Історія виникнення села 

 

      В історії Луганщини Айдар займає важливе місце. Пересікаючи майже всю область з півночі на південь, тече родючою зеленою долиною, яка здавна вабила до себе людей.              

              В часи Київської Русі місцевість, де тепер розташована Заайдарівка і протікає річка Айдар, входила до великого географічного простору, який перські та арабські автори називали Кипчацьким степом, а руські літописці Половецьким полем. Після навали Батиєвих орд Донецькі степи ввійшли до Золотої орди. Після її розпаду ці землі одержали назву Дикого поля.

На протязі багатьох років велася тривала боротьба за контроль над донецькими степами між Московським князівством і Кримським ханством.

Всередині XVI століття цар Іван IV зробив першу велику спробу захистити південні кордони держави. В Дике поле посилаються загони стрільців та дітей боярських. В прикордонні землі засилали і тих, хто виявив непокірність, або за певні злочини. Служба в таких загонах була дуже небезпечною, тому служили тут люди відчайдушної хоробрості.

В січні 1637 році стан охорони південних кордонів і хід будівництва прикордонних фортець розглядався на засіданні царської думи. Стан справ було визначено незадовільним і в результаті було видано указ, де велілося по Кальміуському, Ізюмському, Моравському шляхах «от татарських войн поставить городки и сторожевые жилые и стоялые». За цим указом в 1637 році на правому березі Айдару на горі Пристін було збудовано невеличку фортецю Осинів острог.

З цієї крутої крейдяної гори, схили якої поросли осиковим лісом, сторожовій службі можна було тримати під контролем долину Айдару на багато кілометрів.

Під охороною фортеці селились люди вздовж берега Айдару. Так і виникло наше село Заайдарівка.  Рятуючись від панської помсти, селяни-кріпаки і козаки стали його першими жителями.

Річка Айдар з заходу відділяє Заайдарівку від  с.Осинове,  а річка Кам’янка з півдня - від смт Новопсков. Назва села утворена давно - старі жителі не пам’ятають і коли, але розповідають, що рівна місцевість з багатими угіддями привабила багатьох жителів слободи Осинової і вони сюди переселилися, назвавши нове поселення Заайдарівкою, тому що воно розмістилося за річкою Айдар, тобто «за Айдаром». За одними даними вважається, що село засноване на початку ХІХ століття, інші історики стверджують , що наще село має більш поважний вік. Село красиве, по берегах річок росли дикі яблуні, груші, вишні, терен, а також верба, осика, жостір та інші дерева і кущі. В річках було безліч риби: сом, щука, лящ, окунь, вугор, а також раки. В плавнях річок і лісах водилися дикі свині, лосі, косулі, на річках - качки, гуси, лебеді. В степу багато вовків, лисиць, зайців, дроф, перепілок, куріпок, їжаків, гадюк і вужів.

Село було хліборобським, вирощували зернові культури. Олію добували тоді з коноплі. Поширені були баштани. Розвинутою галуззю сільського господарства було скотарство, вже в кінці ХІХ століття на кожні 100 душ в Старобільському повіті припадало 45 голів великої рогатої худоби.

Був збудований на березі річки Айдар водяний млин. Його господарем був Жигалкін, це був найбагатший чоловік на селі. В селі житло було некрасиве, непропорційне, але зроблене дуже міцно. Хати без ремонту могли простояти 50 років. Будувалися вони здебільшого з крейди, дах накривали соломою або очеретом, який заготовляли понад річкою. До хати кожного селянина прилягав шмат землі, який ділився на дві частини. Перша частина - двір, забудований повітками та коморами. Тут є також кошара, конюшня, хлів, курник. В городі якомога ближче до двору стоїть кухня. Назви вулиць (крайків) були такі: Жабокрюківка, Куп’янка, Киргиз, Сахалін, Іржавка, Виглядаївка, Куркулівка, Єманівщина, Бірки.

В кінці ХІХ століття в селі була збудована Іонна-Богословська церква. Кошти на її будівництво збирали місцеві жителі. Церква була закрита на початку 30-х років ХХ століття. Був знятий купол і покрівля була зроблена з очерету. В 1934 р. в ній був відкритий сільський клуб. Потім місцева влада пристосувала будівлю під зерносховище,  В 1942 році віруючі відродили будівлю, яка знаходилася в напівзруйнованому стані, і в ній розпочалося богослужіння. На початку 50-х років церква знову була закрита. Для її розбирання влаштовували суботники, залучали школярів, молодь. Розчин для кладки стін, на яких тримався купол,  виготовлявся з використанням яєць, і коли церкву стали розбирати, то ця частина будівлі відвалювалась брилами . Цегляна кладка решти стін була вапняною і  місцеві жителі використали цеглу для будівлі ліпок – це така собі тогочасна система опалення і приготування їжі,.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 р. В цьому році був створений загін добровольців з 350 чоловік для боротьби з білогвардійцями.

В 1922-1923 роках селяни посилали хліб голодуючому населенню Поволжя.

КОЛЕКТИВНЕ  СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО

Зі слів старожилів перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) було створено в 1924 р. Восени 1929 р. на базі ТСОЗ створюється сільгоспартіль імені Сталіна, яка у 1930 р. була розділена  на два колгоспи: «Комінтерн» та «Красний партизан». Їх головами були В.Н. Бурдін і Д.І. Чумак. В 1930 році навесні отримали перший трактор під маркою «Джондир» американського виробництва, на ньому працювали наші односельці Кольцов Никифор Іванович і Васильченко Данило Самойлович. Після 1933 року у нас на полях працювали вже трактори радянського виробництва під маркою ХТЗ. В 1935 році з’явився перший збиральний комбайн «Комунар», бригадиром був Кучеров Яків Семенович. В передвоєнні 1939-1940 роки на наших полях працювало 11 одиниць техніки. На потужному ІТЗ, який мав 60 кінських сил працював передовик Недовєсов Тихон Васильович. В роки Великої Вітчизняної війни чоловіків замінили жінки – Кучерова Тетяна Йосипівна, Недовєсова Марфа Федосіївна, Колєснік Єлизавета Михайлівна, Єманова Єфросинія Митрофанівна, Хлонова Домна Іванівна. Ці жінки, а в той час дівчата, яким було по 17-18 років, винесли всі труднощі на своїх плечах. Трактори були старі, запчастин не вистачало, все йшло на фронт.

В січні 1943 р. після визволення колгоспи продовжують свою діяльність. Контора знаходилась в районі нинішнього залишку фруктового саду на кварталі Валерія Кіяха.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 07.06.1950 р. «Об укреплении мелких колхозов» та рішення виконкому райради депутатів трудящих №65 від 14.09.1950 р. колгоспи об’єднують в одне господарство – колгосп імені Жданова. Господарство спеціалізувалося в овочівництві.

                                                                            Колишній колгосп села Заайдарівка

 

У 1955, 1956, 1958 роках колгосп був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Головою колгоспу всі ці роки був Терник Данило Павлович, 1904 року народження. В роки Великої Вітчизняної війни він був матросом, воював у Севастополі. Після контузії в 1943 р. повернувся в Заайдарівку. Свою трудову діяльність, як голова колгоспу, розпочинав в 1944 році. Данило Павлович був дуже вимогливим і справедливим керівником. При його головуванні на полях не було жодної бур’янинки, викошувалися всі луки і сіножаті, будувалися великі свиноферми,  кошари, кролятники. Також славився колгосп вирощуванням баштанних культур. Під керівництвом Терника Д.П. було закладено фруктовий сад, виноградники. В колгоспі було 5 пасік по 100 і більше вуликів. Вся молодь, школярі під час канікул допомагали колгоспу. З ініціативи Терника Данила Павловича в колгоспі була організована одна з кращих в районі футбольна команда.

Колгосп  імені Жданова за його правління став мільйонером.

За особливі заслуги в розвитку сільського господарства, досягнення високих показників по виробництву пшениці, цукрових буряків, м’яса, молока, меду та іншої продукції сільського господарства, впровадження в виробництво досягнень науки і передового досвіду Президія Верховної Ради СРСР наказом від 26 лютого 1958 року удостоїла Терника Данила Павловича звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот».  За деякими даними він був першим в області серед аграріїв, кому присвоєне це високе звання.

Рішенням виконкому райради депутатів трудящих від 15 лютого 1958 р. та рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Жданова села Заайдарівка і колгоспу ім. Кірова села Рогове були об’єднані в один колгосп «Родина» з центром в селі Заайдарівка. Однак об’єднання не дало позитивних результатів в рості економіки колгоспу і 04 березня 1963 р. на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгосп «Родина» роз’єднують на два колгоспи. Колгосп в селі Заайдарівка перейменовують в колгосп «Маяк» і він продовжував свою діяльність в зерно – тваринницькому напрямі. Цей колгосп мав 3445 га землі в тому числі 2679 га  ріллі. В 80-х роках минулого століття понад Донцівською дорогою був закладений фруктовий сад площею 20 га. В даний час він повністю занедбаний. В різні роки головами колгоспу «Маяк» працювали Гусаров Микола Семенович, Должков Андрій Тихонович, Філатов Микола Васильович, Горбачов Олександр Петрович, Должков Володимир Михайлович, Войцеховська Марія Михайлівна, Носов Василь Миколайович.

В радянський період більше 40 представників сільського господарства та обслуговуючих галузей за трудові досягнення нагороджені урядовими нагородами та медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Комбайнер Павло Макарович Бурдін в 1958 році став кавалером ордена Леніна. Орденом Жовтневої революції ( 1976р.) і орденом Трудової Слави (1975 р.) нагороджена завідуюча свинотоварною фермою,  зоотехнік Марія Михайлівна Войцеховська. Комбайнер Андрущенко Федот Олександрович нагороджений орденами «Знак Пошани (1966р.) і «Жовтневої Революції» (1971 р.). Орден «Знак  Пошани» вручені  доярці Глянько Таїсі Василівні (1971р.), ланковому Должкову Леонтію Івановичу (1966р.), трактористу Єманову Івану Прокопійовичу (1972р.), чабану Комишанову Василю Миколайовичу (1958р.), тваринниці Недовєсовій Катерині Данилівні (1975р.), водіям Носову Миколі Самойловичу (1971р.) і Тернику Олександру Стефановичу(1977р.), свинарці Чорнухіній Антоніні Олександрівні (1966,1981 р.р.), телятниці Шехавцовій Надії Артемівні (1973р.). Орденом Трудової Слави нагороджені тракторист Завістовський Роман Іванович(1977р.), доярка Соловйова Катерина Тихонівна (2-го(1976р.) і 3-го(1982р.) ступенів). Ордени Трудового Червоного Прапора отримали вчитель Літвінова Ганна Степанівна(1948р.), трактористи Молочков Микола Миколайович (1971р.) і Чумак Володимир Андрійович (1990р.), доярки Терник Марія Федосіївна ( 1958р.) і  Синча Людмила Юхимівна (1973 р.), завідуючий МТФ Шестопалов Федір Семенович(1958р.). Медалі «За трудову відзнаку» отримали трактористи Білоусов Григорій Іванович (1973р.), Козаков Сергій Федорович(1973р.), Невмивака Дмитро Антонович (1977р.), заступник голови колгоспу Воробйов Віктор Степанович (1971р.), свинарка Касяненко Лідія Григорівна (1986р.), кролівник Мазнєв Олександр Мойсейович (1958р.), газозварник Новопсковської МТС Хорошевський Іван Федосійович (1973р.), начальник цеху міжколгоспного комбікормового заводу Гайцуренко Анатолій Іванович (1986р.). Медалями «За трудову доблесть» нагороджені бригадир Базалієв Анатолій Афіногенович (1966р.), голова колгоспу «Маяк» Должков Андрій Тихонович (1971р.), комбайнер Могилін Анатолій Захарович (1976р.), агроном Новіков Анатолій Іванович (1966р.), доярка Пономарьова Валентина Павлівна (1986р.), тракторист Чумак Володимир Андрійович (1990р.), оператор міжколгоспного комбікормового заводу Гребенюк Яків Іванович (1976р.).

Рішенням Ради Міністрів УРСР від 1971 року було передбачено протягом 1971-1975 років здійснити в колгоспі «Маяк» будівництво житлових будинків та інших споруд, забезпечуючи подальше покращення умов побуту, підвищення культури, зміцнення здоров’я, створення умов для виховання дітей. Конкретно планувалось побудувати великий житловий масив загальною площею 2900 кв. м. : сучасних квартир з центральним опаленням, каналізацією, водо- і газозабезпеченням; торговий центр і при цьому комбінат побутового обслуговування; спортивний комплекс, фельдшерсько-акушерський пункт, адміністративну будівлю з поштою, Будинок культури з залою на 280 місць. Будівництво велося за кошти колгоспу. Тодішній голова колгоспу М.В. Філатов сприяє швидкому будівництву і село Заайдарівка все більше набуває міські риси. І це приваблює в колгосп нових людей. На початку 1975 року в колгоспи прийнято 15 сімей переселенців. Всі вони отримали новенькі квартири на кварталі, який спочатку називався Молодіжним. Заайдарівка за задумом архітекторів і будівельників повинна була стати експериментально – взірцевим селом. В ньому за стислий період до кінця 70-х років були збудовані 3 двоповерхових 12-квартирних будинки, 1 двоповерховий 8-квартирний будинок, 1 чотириповерховий 12-квартирний будинок, 1 двоповерховий 16-квартирний будинок, 1 двоповерховий 4-квартирний будинок 8 двоквартирних котеджів, водозабірні і очисні споруди.

В 1995 році колгосп «Маяк» був перейменований в колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Маяк».

В травні 2000 року КСП «Маяк» розпалося на 3 самостійні підприємства. Утворилось ТОВ «Артеміда» з площею землі 2484 га, ТОВ «Тантал» з площею землі в 362 га та Новопсковське колективне комбікормове підприємство з площею землі  149 га.

      З 2002 р. КСП «Маяк», ТОВ «Артеміда», ТОВ «Тантал» припинили своє існування. В даний час найбільшими землекористувачами є СТОВ «Заайдарівське» (директор Пономаренко Геннадій Миколайович), СТОВ Агрофірма «Закотненська» (директор Стешенко Станіслав Васильвич), фермерські господарства «Поле» (голова Явиця Трохим Анатолійович),  «Альона» (голова Явиця Ніна Трохимівна), «Лебідь» (голова  Лебедєва Вікторія Петрівна) та фізичні особи Колеснік Василь Іванович, Колесник Артем Валерійович.

 

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА 1941-1945 років

В період Великої Вітчизняної Війни на фронтах боролися проти фашистів 533 жителів села, 385 із них нагороджені урядовими нагородами.

У червні 1942 року територія села була окупована німецько-фашистськими загарбниками. Були в селі поліцаї з місцевих жителів.

В центрі села встановлений пам’ятник і стела, де увіковічені  168 воїнів – односельчан, загиблих в роки війни. Пам’ятник був збудований у 1972 році, автор – скульптор Смєшной Г.Г. На прямокутному постаменті – бюст жінки в платку. До постаменту з лівої сторони прилягає меморіальна стіна з 6 плит, на яких імена загиблих. Згори на стіні -  напис «Вечная память героям, павшим в боях за свободу и независимость Родины».

 

Братська могила увіковічнює пам'ять про воїнів – жителів села Заайдарівка, загиблих в роки Великої Вітчизняної Війни 1941 – 1945 років, та воїнів, загиблих при визволенні села від німецько-фашистських загарбників.

Довга низка прізвищ заайдарчан. Боляче і тяжко відчувати, що 174 відважних синів не повернулися в рідні домівки. Серед них Кучерови і Недовєсови, Носови і Синчі, Должкови і ряд інших. А ще цей список продовжують прізвища Романова, Стерхова, Тимофєєва й інших бійців 267-ї стрілецької дивізії шостої армії Північно-Західного фронту. Це вони гнали фашистську нечисть з нашої землі.

Вміло б каміння говорити, воно б розповіло живим, якою ціною завойований сьогоднішній сонячний день. 19 січня 1943 року тут здригалася земля. Бій почався на світанку, а в половині дня село було повністю звільнене від німецько-фашистських загарбників. Про це нам розповідав колишній розвідник І.В.Чеботарьов, який жив в Оренбурзькій області.

Бій був жорстоким. Повна перемога, хай навіть ціною власного життя – таким було єдине прагнення воїнів – визволителів. І падали в бою, навічно залишившись в Заайдарівці. Священною стала пам'ять односельців про тих, хто пролив свою кров і подарував нам мир і волю. І центрі села в будь-яку пору року всі стежки сходяться до місця, де віддається шана захисникам Вітчизни. Старше покоління подбало, щоб і молодь усвідомила, якою ціною відстояно мир на землі. Школярі під керівництвом педколективу постійно ведуть пошукову роботу, збирають матеріали про загиблих.

 

СІЛЬСЬКА РАДА

Приміщення Заайдарівської сільської ради спочатку знаходилось на вулиці Совєтській (Миру) в районі Клименкових садків, потім на перехресті вулиць Первомайська і Совєтська (Миру) навпроти тодішнього ФАПу. В кінці 70-х років ХХ століття розмістилось в новій будівлі по вул. Первомайська разом з правлінням колгоспу «Маяк» і відділенням поштового зв’язку. Спочатку сільрада об’єднувала села Заайдарівка і Рогове, а в 1995 році були виділені окремо Рогівська і Заайдарівська сільські ради. В різні роки головами Заайдарівської сільської ради  працювали Луганський Харитон Іванович, Шестопалов Федір Митрофанович, Стародубцев Іван Андрійович, Недовєсов Олексій Стефанович, Скіпа Іван Михайлович, Колеснік Іван Лукич, Стародубцев Олексій Андрійович, Андрущенко Федір Панасович, Коростельов Микола Петрович (1995-2002 р.р.), Терник Олександр Петрович (2002-2011 р.р.), Головашов Михайло Іванович (2011-2012 р.р.), а з 2014 року – Недовєсов Олександр Олександрович. Секретарями сільської ради були Протасова Єлизавета Прокопівна, Чернуха Михайло Пилипович, Терник Ілля Дмитрович, Кузьміна Анастасія Олександрівна, Колеснік Іван Лукич, Хорошевська Тетяна Петрівна, Соловйова Надія Григорівна, Андрущенко Федір Панасович, Шестопалова Тетяна Олексіївна, з 2015 р.- Антоненко Наталія Миколаївна.

 

Ш К О Л А

На початку ХХ століття в Заайдарівці була відкрита церковно-приходська школа, де працював один учитель, а закон Божий викладав місцевий священик. В музейній кімнаті сучасної школи зберігаються свідоцтва про закінчення цієї школи П.Т. Должковим і М.Н. Чернухіним в 1909 році.

В 20-ті роки працювала місцева початкова школа,при якій, крім дітей, в системі лікбезу навчали і дорослих. В 30-ті роки школа стала семирічною. До війни директорами школи працювали Н.А. Кулик, І.П. Курочка, в складі учительського колективу трудились С.П. Серденюк, Петро Степанович Монастирський і З.Д. Монастирська.

Після звільнення села від фашистів відновилися заняття в місцевій школі, в якій з 1943 року по 1948 рік були тільки початкові класи. Один із них в ті роки вела Ганна Степанівна Літвінова, яка залишила добру пам'ять в серцях своїх учнів. До 1959 року школа була семирічною. В цей період директорами були Т.П. Олійник, Олександр Іванович Платонов, учителями працювали Уляна Степанівна Ткаченко, Марія Трохимівна Чернуха, Панас Порфирович Кучеров, Аркадій Петрович Монастирський, К.А. Носова, М.В. Олійник , Галина Стефанівна Кулик , Должков Олексій Павлович та інші.

З 1959 року школа стала восьмирічною, збільшилось кількість учнів і вчителів, але учбовий заклад був в тісних приміщеннях колишньої церкви , її прибудовах (зараз тут знаходиться бібліотека, адмінприміщення), а також в будинку №1Б (початкова школа) по вул.Октябрьська (Вишнева). Навчалися в дві зміни.  З цими незручностями почав боротися директор школи Павло Миколайович Престінський. І з 10 листопада 1971 року навчання розпочалося в новій школі, побудованій за кошти колгоспу «Маяк».

Гордістю Заайдарівської школи є музейна кімната. Її історія почалася з того, що в 1967 році група червових слідопитів під керівництвом вчителя  Марії Трохимівни Чернухи вирішила встановити імена радянських воїнів, загиблих при визволенні села, і увіковічити їх пам'ять. Була розгорнута широка пошукова робота, велася переписка з рідними і близькими загиблих при визволенні села. До неї долучилися інші вчителі, в їх числі Олексій Павлович Должков і М.В.Олійник, широке коло школярів. На базі зібраних матеріалів організований перший стенд. Пізніше з’явився другий, присвячений односельцям – учасникам Великої Вітчизняної Війни і загиблим на полях бою. Третій стенд присвячений випускнику школи Валерію Кіяху, який загинув у квітні 1984 року в Афганістані при виконанні інтернаціонального обов’язку і був нагороджений орденом «Красной Звезды» посмертно.

24 квітня 1985 року під експозицію шкільного музею була виділена окрема кімната. З тих пір її відвідують не тільки учні, але й гості села.

 

  Заайдарівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

З 1983 р. директором Заайдарівської  загальноосвітньої школи  1-2 ступенів (дев’ятирічка) працює Микола Васильович Недоступ. В ній навчається 80 учнів, працює 18 вчителів, бібліотекар і 9 чоловік техперсоналу. Довгі роки в школі плідно працюють Валентина Михайлівна Манюгіна, Світлана Олександрівна Стогнєєва, Зоя Василівна Гапотченко, Надія Іванівна Андрущенко та інші.

 В 2014-2016 роках за кошти ПРООН, бюджетів різних рівнів в школі зроблені капітальні ремонти: замінена покрівля, встановлені металопластикові вікна на фасадному боці, відремонтована система опалення, придбані меблі для їдальні та класних кімнат.

 

ФЕЛЬДШЕРСЬКО - АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ

Фельдшерсько-акушерський пункт в с.Заайдарівка почав свою роботу в 1946 р. і розташовувався на перехресті вулиць Первомайська і Совєтська, а в 1976 році перейшов у нове приміщення по вулиці Первомайській площею 115,35 кв.м. з сучасним оснащенням. Працівники в будь-яку погоду пішки спішили до хворих, вдома навіть пологи приймали. Багато років його завідуючими працювали Кулик (Старцева) Марфа Сергіївна, Переяслова Ганна Дмитрівна, потім Образкова Наталія Володимирівна, а з 2002 р. – Колесник Антоніна Павлівна. Добру пам'ять серед односельців залишила фельдшер Вискуб Валентина Афанасіївна.

В сучасних умовах крім штатних працівників – завідуючої і медсестри загальної практики сімейної медицини , прийом хворих періодично ведуть лікарі Новопсковського РТМО, а також волонтери бригади Червоного Хреста, у складі якої є терапевт і медичні сестри, які роблять різноманітні експрес-аналізи. З початку 2000-х років у ФАПі зроблені ремонти, які осучаснили фасад приміщення: облаштований ганок, замінені вхідні двері і вікна. Також вибита скважина для подачі води.

                            

Д И Т Я Ч И Й   С А Д О К

Спочатку в селі було 2 дитячих садка: один розташовувався в провулку Тихому, другий – на початку вулиці Совєтської (Миру). В 1966 р. на кошти колгоспу «Маяк» було збудоване спеціальне типове приміщення з кімнатами для ігор і занять, спальнями, побутовими кімнатами, їдальнею. Завідуючими дитсадками працювали Кучерова Тетяна Андріївна, Скіпа Марія Никифорівна, Войцеховська Марія Михайлівна, Шестопалова Тетяна Олексіївна, Соловйова Надія Григорівна. В 1995 році в зв’язку з економічною кризою в країні дитсадок було закрито і лише в 2011 р. відкрився дошкільний навчальний заклад «Пролісок» з короткотривалим (з 8-ми до 12-ти годин) перебуванням дітей. За кошти сільської ради було закуплено меблі, наочне приладдя, комп’ютерну техніку, іграшки. Спочатку завідуючою ДНЗ працювала Березіна Лідія Василівна, потім Шестопалова Юлія Анатоліївна.

 

П О Ш Т А

Пошта  і раніше, і зараз розміщувалась в одному приміщенні з сільською радою. В сорокові-шестидесяті роки ХХ століття телефони були лише в сільраді та на пошті і звідти здійснювався зв'язок з навколишнім світом. Наприклад, на початку 6о-х  років поїхав чоловік на вальцівку в Валуйки валянки валяти. Та щось довго не повертається. Дружина занепокоїлась, прийшла на пошту про біду свою розповісти, розраду пошукати. Завідуюча зателефонувала на залізничну станцію і стала розпитувати , чи не бачили чоловіка кульгавого. Їй відповіли, що так, бачили такого дядька, в карти грає з чоловіками і чекає якогось попутного транспорту! Навіть такі проблеми вирішували тоді на пошті. В шістдесяті-семидесяті роки минулого століття пересилалося дуже багато листів і святкових листівок, кожна сім’я передплачувала по декілька примірників газет і журналів і листоношам приходилось по декілька разів на день повертатись на пошту, щоб забирати періодику для доставки. Особливо популярними були газети «Сільські вісті», «Труд», «Известия»,  «Комсомольская правда», «Перемога», «Спорт», «Пионерская правда», журнали «Здоровье», «Радянська жінка», «Крестьянка», «Советский экран», «Малятко», «Барвінок», «Наука и жизнь», «Роман-газета», «Перець», «Веселые картинки». В ті роки платежі за комунальні послуги на пошті не сплачували, їх приймали  у відділенні «Ощадбанку», працівники якого працювали в одному приміщенні з поштовиками, натомість пересилалося багато посилок, телеграм, надавалися послуги міжміського телефонного зв’язку. В ХХІ столітті значно зменшилась кількість сімей, які передплачуть періодичні друковані видання, відпала потреба в користуванні стаціонарним міжміським та міжнародним телефонним зв’язком, але з’явилося багато нових послуг: замовлення залізничних квитків і ліків, експрес-доставка, друк фотографій, продаж товарів широкого вжитку. Використовується комп’ютер і касовий апарат замість квитанційних книжок.

Завідуючими на пошті працювали Шестопалова Дар’я Пантеліївна, Василенко Надія Іванівна, Таран Алла Павлівна, Кузьміна Катерина Вікторівна, з 2006 року начальником відділення поштового зв’язку працює Стеніле Віра Миколаївна.

Листоношами трудилися  Терник Ілля Дмитрович, Верховодова Раїса Іванівна, Козакова Ніна Романівна.

 

Б У Д И Н О К   К У Л Ь Т У Р И

До початку 60-х років минулого століття клуб разом з бібліотекою розміщувався в пристосованому приміщенні на вулиці Совєтській (Миру), поруч були конюшні. Основними музичними інструментами були гармошка і баян. Населення розважалося танцями, піснями, діяв драматичний гурток. Кіно привозила пересувна кінобудка, на якій працювали  Бутов Іван Андрійович, Шестопалов Олександр Якович, Літвінов Сергій.                     

   Сільські дівчата чепурилися для походу в клуб, крейдою на босих ногах малювали «сандалі».

В середині 60-х років минулого століття було збудоване нове типове приміщення Будинку культури з великою глядацькою залою, просторим фойє, ошатним вбранням сцени, кімнатами для демонстрування кінофільмів і занять різноманітних гуртків. Кіномеханіком працював Сировий Петро Гаврилович. Була організована агітбригада, яка виїжджала з концертними  програмами на тваринницькі ферми і в польові стани. Завданнями, які виконують  працівники будинку культури, є проведення занять вокальних колективів і солістів, драматичних  і танцювальних гуртків, організація до свят виставок виробів декоративно-прикладного мистецтва жителів нашого села, підготовка святкових концертних програм до новорічних свят, Міжнародного жіночого дня 8 Березня, Дня працівників сільського господарства, Дня села, участь у проведенні різноманітних шкільних заходів,  випускних вечорів тощо. Завідуючими клубом, будинком культури працювали Островерхов Василь Сергійович, Єманов Олексій Єгорович, Синча Анатолій Миколайович, Мордовцев Олександр Григорович, Недовєсов  Олександр Олександрович, а з 1995 року Буцька Галина Василівна.

 

Б І Б Л І О Т Е К А

Бібліотечний фонд налічує 12 тисяч книг. В бібліотеці проводяться тематичні виставки книг, влаштовуться різноманітні зустрічі, тренінги, працює університет «третього віку», де жінки зустрічаються, щоб разом створювати різноманітні вироби декоративно прикладного мистецтва, опанувати сучасні техніки їх виготовлення. Завідуючими бібліотекою працювали Білянська Лідія Олександрівна, довгий час -   Престінська Катерина Василівна, потім Ткаченко Галина Семенівна, Птушко Інна Миколаївна, Жигер Світлана Вікторівна, Бабкіна Оксана Володимирівна,  в даний час – Великохацька Ірина Михайлівна.

 

ПОБУТОВЕ  ОБСЛУГОВУВАННЯ

 Спочатку в селі працювала швейна майстерня, в 1979 році відкрився Будинок побутового обслуговування. Там надавали послуги з пошиття  одягу і білизни, ремонту одягу і взуття, працював фотограф, перукар, приймали замовлення на хімчистку одягу. Під керівництвом Гапотченко Тамари Михайлівни працювало 16 працівників. З 1991 р.  послуги почали скорочуватись і в 1993 р. Будинок побуту був закритий, а приміщення роздані під квартири.

 

М А Г А З И Н И

В селі Заайдарівка магазини традиційно розміщувалися в центрі, на Іржавці, і в районі Куп’янки.

В центрі села в господарчому магазині довгий час працював Образков Іван Павлович, потім Кучерова Марія Митрофанівна, Кучеров Сергій Петрович, Тарасенко Віктор Миколайович, в сільмазі - Чернуха Клавдія Михайлівна, Карпенко Клавдія Михайлівна, Чернова Надія, на Іржавці – Лавренченко  Клавдія, на вулиці Октябрьській –Краснянська Валентина Федорівна, Бутова Ганна Бориславівна.

В кінці 70-х років минулого століття ввели в експлуатацію нове приміщення, де розміщувався Будинок побуту, магазини- продовольчий на першому поверсі, на другому поверсі -галантерейний, готового одягу і взуття, культтовари, кафе-їдальня.

В даний час працює 6 магазинів: 1 на вул. Сосновій і 5 в центрі села. В них продають велике різномаїття товарів, крім великогабаритних будматеріалів (шифер, дошка, цегла, шпалери) і дороговартісних  побутових товарів (телевізор, холодильник, газова плита, комп’ютерна техніка).

 

К Л А Д О В И Щ А

      В селі є три кладовища, якими опікується сільська рада. Захоронення на закритому в даний час кладовищі в районі вулиці Степної здійснювались до 1956 р. На діючому кладовищі в районі вулиці Вишневої захоронення здійснюються з початку ХХ-го століття, а кладовище в районі вулиці Миру діє з 1943 р. В даний час громада займається їх облаштуванням, дерев’яні огорожі і ворота замінюються на металеві.

Жителям села, які народили и виховали 10 і більше дітей,  Олександрі Тихонівні Носовій, Оксані Карпівні Скіпі, Олені Павлівні Соловйовій присвоєно почесне звання «Мати-героїня».

В 2000-х роках звання «Мати –героїня» присвоєне  Косован Валентині Іванівні (5 дітей), Козаковій Тетяні Олексіївні( 6 дітей), Сировій Галині Михайлівні (5 дітей).

 

Село Заайдарівка знаходиться в трьох кілометрах на північ від районного центру смт Новопсков і за 150 кілометрів від міста Луганськ.

В теперішній час в селі Заайдарівка обліковується 640 домогосподарств,  в 560 заселених будинків зареєстровано 1400 жителів, з них 120 осіб тимчасово не проживають, бо вибули в іншу місцевість.

 

Логін: *

Пароль: *